Колишній перший секретар Кримського обкому Компартії України Віктор Макаренко залишив спогади про своє спілкування із керівниками країн колишнього соціалістичного табору – зокрема й із першим секретарем ЦК МНРП Юмжагійном Цеденбалом.

спілкування, спогади, Макаренко, ЦК КПРС, війська, Афганістан, дилетантизм

Коли Макаренко розповідав про владність дружини монгольського правителя Анастасії Філатової, він спеціально підкреслив, що навіть вдома вона називала чоловіка Цеденбалом і це «різало вуха». Сам радянський партійний чиновник називав колегу як свій – Юмжагійном.

Все б добре, та ось тільки Цеденбал – це ім’я, а Юмжагійн – по-батькові. Дружина першого секретаря ЦК МНРП і не могла називати його інакше. Колишній перший секретар Кримського обкому нічого про це не знав – та так і не дізнався до кінця життя. І через десятиліття розповідав про подружжя Цеденбал із незаперечною впевненістю людини, яка розуміла ситуацію. Але ж, здавалося б, мова йшла про «братню країну», найближчого союзника Радянського Союзу. Можна було б і підготуватися до поїздки. Який-небудь Міжнародний відділ ЦК КПРС міг би й написати кримському керівникові довідку про те, як правильно звертатися до очільника Монголії.

Але нікому в Радянському Союзі це навіть на думку не спадало. Взагалі. Цікавитися якимись там монголами, поляками, угорцями – це не завдання «старшого брата». А якщо щось не так – можна просто надіслати війська.

До речі, введення радянських військ в Афганістан обернулося справжньою катастрофою ще й тому, що радянські керівники просто нічого не знали про кланову й міжнаціональну боротьбу у правлячій Народно-демократичній партії Афганістану та не розуміли, якими будуть реальні наслідки втручання. Але ж серед тих, хто ухвалював фатальне рішення, були голова КДБ Юрій Андропов, міністр закордонних справ Андрій Громико й міністр оборони Дмитро Устинов. У їхньому інтелекті в Росії навіть зараз не прийнято сумніватися.

Так, ці чиновники були досвідченими інтриганами, які вміли позбавлятися конкурентів. Вміли налагодити роботу своїх відомств, цілих галузей економіки. Проблеми в них були тільки з елементарною політичною ерудицією, з інтересом до навколишнього світу – тому всі разом вони й викопали Радянському Союзові могилу, за що їм величезна подяка.

Радянський – а тепер і російський – дилетантизм породжує гори трупів, але водночас і створює шанси. Вчора – для країн соціалістичного табору, сьогодні – для колишніх радянських республік. Питання навіть не в тому, що Володимир Путін нічого не розуміє в Україні. Путін взагалі не любить вдаватися в подробиці, він досі не помітив проблем у відносинах між сунітами та шиїтами в Сирії – хоча його авіація й перетворила цю країну на випалене поле. Головне – що в Україні нічого не розуміють навіть ті, кому доручено в ній розбиратися.

Одіозний Костянтин Затулін постарів на боротьбі з українською державністю — але продовжує вперто нести ту ж саму нісенітницю, яку він репродукував 24 роки тому, коли йому було доручено допомогти в перемозі на президентських виборах приятелеві Бориса Єльцина й Віктора Черномирдіна Леонідові Кучмі.

Розчарування почалося буквально за кілька місяців, але навіть зараз Затулін продовжує шукати все тих же чарівних людей, які забезпечать йому федералізацію, російську мову й московську церкву. І не розуміє, чому ж коли ці люди «майже знаходяться» вони або забувають про свої обіцянки російським друзям і покровителям, або вирушають до Ростова.

І ніколи ані Затулін, ані Глазьєв, ані інші численні українознавці й українолюби не ставлять собі просте запитання: може, вони чогось не розуміють? Може, щось роблять не так? Може, Україна – і справді не Росія?

А все дуже просто, нешановні кремлівські та навколокремлівські вороги України й усього цивілізованого світу. Цеденбал – це ім’я. Юмжагійн – по-батькові. Запам’ятайте для початку хоча б це.

ИСТОЧНИК Віталій ПОРТНИКОВ

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube