Минуло 18 місяців відтоді, як я познайомилась із пані Тамарою. Її чоловік, пан Михайло, пішов служити в АТО, пішов на хвилі національного піднесення одним із перших. Зимою промерз в окопі, сильно захворів. Декілька місяців його посилено лікували, лікування не допомагало.

одним, АТО, в окопі, лікування, поранення, торги, закони, Юридична сотня

У липні 2016 року, прямо з палати реанімації, його звільнили з військової служби «за станом здоров’я», як звільняли тисячі таких хлопців, щойно вони отримували серйозне поранення чи хворобу, бо тепер ставали «непридатними» для служби.

Пані Тамара лікувала чоловіка самотужки. Кошти на лікування збирали силами волонтерів по всій Україні. Пан Михайло помер. А пані Тамара залишилася із трьома дітьми й нескінченними боргами за лікування.

Оскільки, формально смерть настала «після звільнення з військової служби», то пані Тамара й тисячі інших таких українських жінок – не отримали ні копійки допомоги від держави за смерть чоловіка на війні. І жодної державної допомоги чи підтримки.

Тоді, 18 місяців тому, ми зареєстрували з багатьма колегами, зокрема Ігорем Луценком, Олексієм Рябчиним, Романом Семенухою, Павлом Кишкарем, та з допомогою ГО «Юридична сотня» законопроект №6268, який давав родинам загиблих воїнів змогу отримати грошову допомогу, якщо такий герой помер після звільнення зі служби через поранення чи хворобу, яку отримав на війні.

Далі – були довжелезні політичні торги та маніпуляції, перемовини з Міністерством фінансів, де нас переконували, що грошей у бюджеті немає. Що «занадто багато» помирають наших героїв через хвороби й поранення.

Потім були дискусії у Верховній Раді. Намагання консолідувати позиції на Комітеті з питань безпеки та оборони й відкинути особисту неприязнь.

Потім законопроект декілька місяців не вдавалося протиснути в порядок денний, знову були перемовини із ЗСУ, Міноборони та Мінфіном.

У першому читанні законопроект з цього питання був ухвалений 27 лютого 2018 року. Тоді я написала допис, що за два тижні ми можемо прийняти його вже в другому читанні й нарешті віддати тисячам сімей борги та шану за їхніх героїв, які загинули, захищаючи нас із вами.

Минуло ще шість місяців – замість двох тижнів, передбачених Регламентом.

За цей час за один день просували купою і не читаючи не один потрібний президентові законопроект, за один день змінювали закони й одночасно призначали генпрокурара без юридичної освіти за 10 хвилин. А от на загиблих військових та їхніх сімей Міноборони та президентові було глибоко начхати. Проект же не їхнього авторства.

За цей час 25 сімей подали в суд на українську державу, яка не виплатила ні копійки вдовам загиблих героїв. За допомогою ГО «Юридична сотня» та безпосередньо голови організації Лесі Василенко, пані Тамара виграла суд у першій інстанції. Міноборони подало апеляцію, боячись, як найгіршої катастрофи, – прецеденту виплати компенсації за життя померлого воїна…

І нарешті, нарешті – сьогодні, 6 вересня, проект №6268-1 – ухвалений у другому читанні.

18 місяців минуло відтоді, як я обіцяла пані Тамарі зробити все можливе й неможливе, щоб цей проект став законом.

18 місяців мені було соромно дивитися в очі пані Тамарі й іншим удовам і матерям загиблих хлопців. Мені соромно й тепер. Бо те, що Міноборони мало зробити за тиждень, або ВРУ за місяць, – тривало півтора роки.

Бо гріш ціна таким державним інституціям, такому парламентові й такій державі, які не виконують своїх повноважень і не захищають навіть тих, хто охороняє наші кордони та громадян.

Але сьогодні законопроект ухвалено.

І нарешті, ми віддаємо свої борги.

ИСТОЧНИК Альона ШКРУМ

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube