Повідомлення про те, що я опинився в санкційному списку Російської Федерації, прийшло до мене у вагоні метро, ​​на перегоні між «Кловською» і «Палацом спорту». Думаю, росіяни – фігуранти західних та українських санкційних списків – взагалі не знають, де в Москві метро.

метро, санкційні, комічний, списки, логіка, режим, Портников

У Діми Кисельова, якого можна дуже умовно назвати журналістом – до того ж він, на відміну від мене, керує державною компанією – на метро їздить хіба що хатня робітниця. І те я не впевнений.

Саме тому ці санкції – коли вони не проти Ріната Ахметова, а проти Віталія Портникова – на перший погляд мають такий комічний вигляд. Що можна відібрати в людини, яка не має в Росії ну буквально нічого – ані рахунків, ані майна. До Росії я не їжджу з 2013 року – бо вважаю аморальним відвідувати країну, яка веде війну проти моєї держави. Ніде правди діти, мені було цікаво там жити й бувати.

Для журналіста спостерігати за процесом краху імперії – рідкісна удача, приблизно як для лікаря-онколога стежити за станом тяжкохворого пацієнта, думати, чи є кошти для лікування. Але з 2014 року Росія – це навіть не онкологічна лікарня, це гігантський госпіс. Хворий лікуватися відмовився, мені там робити нічого. Та й ключі до краху імперії тепер тут, у Києві.

І все ж я прекрасно розумію логіку людей, які внесли мене до списку санкцій. Ці люди бояться правди. Вони розуміють, що правда рано чи пізно знищить їхній режим. Саме тому моє прізвище серед чиновників і депутатів – це сигнал. Це попередження. Це побажання замовкнути. І я знаю, що це – попередження вбивць.

На руках цих людей стільки крові, що в разі втрати влади в них одна дорога – в тюрму, в «Чорний дельфін» або як це в них там називається. Так чому б їм не хотіти, щоб я замовк? Я прекрасно розумію їхні наміри. Я пам’ятаю, що вони вже намагалися мене залякати, скомпрометувати, знищити.

Але я працюватиму.

ИСТОЧНИК Віталій ПОРТНИКОВ

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube