Кожного року, з 2014-го я пишу про це пост. І кожного року напередодні я кажу собі – ну цього разу не писатиму нічого. Так було і цими днями, але ні. Випадково подивилась передачу на рос ТВ про Одесу і 2 травня, відзняту наприкінці квітня.

випадково, 2 травня, Одеса, 2014, триколор, сепар, розстріл

В принципі, нічого нового там немає – звична єрєсь і кисіль замість мозку, вже давно знайомі штампи російської пропаганди. Кому цікаво, можна подивитись тут.

Я що хочу сказати. Дехто може сприйняти це як крамолу, але байдуже. От у Анатолій Анатолий Штефан Штирлиц є така рубрика ДМБ. Я завжди уважно, детально передивляюсь там скріншоти з оцими всіма «любім, помнім, ти бил добрий і вєсьолий», «братішка, скорбім». А там братішка цей на фото в камуфлі з триколором, добрий і вєсьолий, на БТРі, с*ка.

Припхався сіять доброту і веселитись. Може це і патологія, але я фіксую ці скріни намертво. Без ненависті, майже без емоцій. І можливо я не одна така, хто рахує тих добрих і весьолих ДМБ-шників 200. Просто як плату за всіх молодих і не дуже, хто змушений був взяти до рук зброю, хоча мав зовсім інші плани на життя. Хто був до цього готовий і хто не був. Хто не повернувся і хто залишиться 20-річним. Хто втратив кінцівки, хто погано чує через контузії, хто фізично вже дома, а психологічно назавжди на війні. За всіх.

Читайте також: Будни великой страны: наслаждайтесь

Не знаю, кому як, а мені необхідно пам’ятати, адже коротка пам’ять вартує смерті. Досі, дуже часто, у пересічних розмовах, я усвідомлюю, що багато хто не розуміє, що насправді сталося тоді у травні в Одесі. Ніхто не починає говорити про це з моменту загибелі українців в центрі міста, яких просто застрелили, ніхто не згадує, з чого все почалось.

Ніхто не думає, що було б, якби проросійські сили перемогли. Де б були всі ті, хто зараз і досі нічого не зрозуміли?
Завтра, 2 травня, я збираюсь на Грецьку площу, о 19.00. Приходьте і ви. Ті, кому теж треба пам’ятати.

ИСТОЧНИК Олена ДОБРОВОЛЬСЬКА

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube