Я не вважаю, що ліквідація Захарченка може якимось чином спричинити ескалацію на Східному фронті – не бачу для цього підстав, пише у своєму блозі на «Новому часі» заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука.

ескалацію, ліквідація, фронт, Захарченко, антиукраїнська, істерика, РФ, ОРДЛО, СБУ

Я чудово пам’ятаю, як свого часу, коли «Моторола» невдало «покатався на ліфті», сам Захарченко в істериці волав, що він піде на Київ чи на Лондон. Та це все лише істеричні заяви – не більше.

На мій погляд, є дві найбільш ймовірні версії ліквідації Захарченка.

Перша – це внутрішні «розборки», пов’язані з контролем за фінансовими потоками. У Захарченка були доволі складні стосунки з Олександром Тимофєєвим (позивний – «Ташкент»), який виконує обов’язки так званого «міністра з податків та зборів» російських окупантів і колаборантів ОРДО (а якщо називати речі своїми іменами – є фінансовим директором). Від самого початку в них були близькі стосунки, але з часом до Захарченка почала доходити інформація, що «Ташкент» веде нечесну гру. На цьому підґрунті їхні стосунки зіпсувалися.

Друга версія стосується колишнього працівника СБУ Олександра Ходаковського, який відкрито (і я це підкреслюю) звинувачував Захарченка у величезних зловживаннях щодо ресурсів, які надаються як «гуманітарна допомога», а також щодо «бюджету» загарбників. Робив він це публічно й погрожував надіслати всі зібрані ним докази до ФСБ. Чи реалізував він свої обіцянки – невідомо.

Третя версія – конфлікт, який тлів між Захарченком і Сергієм Курченком. Після так званої блокади Семенченка, коли більше сорока підприємств в одну мить опинилися під контролем окупантів, з’явилася фігура Курченка, який зараз фактично виконує обов’язки економічного наглядача за Донбасом. Його структури контролюють переважну більшість підприємств на окупованих територіях, а також вантажоперевезень (здебільшого – в РФ). Все це виконують структури Курченка, а розрахунки проводяться через «південно-осетинські» «банки».

Коли почалися події в Азовському морі, я зацікавився тим, що відбувається в порту Таганрога. Мене дуже здивувало, що в 2017-му товарообіг цього порту стрімко зріс на 48%: хоча від початку війни він із року в рік лише зменшувався. Я почав з’ясовувати, звідки такий прогрес: спочатку натрапив на російські статті, в яких причиною цьому зростанню називали імпорт турецьких товарів. Та потім із відкритих економічних джерел я дізнався, що обсяг постачання товарів із Туреччини складає лише 110 тис тон. А збільшення в кількості – на 1,6 млн тон. Тобто незрозуміло, за рахунок чого, відбулося зростання майже в півтора мільйони.

Із місцевих ЗМІ Таганрога я побачив звіти про те, що тамтешній порт 2017-го освоїв перевалку вугілля, чого не було протягом 2015-2016 років. Тому роблю висновок, що мова йде саме про вугілля з окупованих територій: його перевалка здійснюється зокрема й через таганрозький порт. Тому є за що боротися.

Окрім того, існує ще одна версія – хоч і малоймовірна, але відкидати її поки не варто. Є один колишній бойовик-сепаратист, який перебрався до РФ і зараз веде свій відеоблог. Він – колишній близький друг відомого негідника Євгена Жиліна, колишнього голови «Оплоту». В одному зі своїх блогів цей друг Жиліна розповідав, що саме Євген зробив Захарченка ватажком загарбників ОРДО. Саме Жилін ввів Захарченка у кремлівські кабінети ФСБ і рекомендував його на цю посаду. Та з часом стосунки між Захарченком і Жиліним почали псуватися, бо Захарченко дозволив собі відверто витискати та привласнювати бізнеси Жиліна на Донбасі. Врешті-решт Жилін почав погрожувати: якщо Захарченко став ватажком окупантів і колаборантів завдяки йому, то він може й відібрати цю посаду. Після цього Жиліна застрелили в Москві. У тому блозі друг Жиліна відкрито заявив про те, що саме Захарченко причетний до вбивства Жиліна.

Тепер щодо зовнішньополітичної ситуації. Захарченко був постаттю дуже обізнаною. Тому звинувачувати Україну в убивстві такої персони – відверта маячня. Я переконаний в тому, що в нас би знайшли не один мільйон доларів для того, щоб ця персона опинилася у слідчому ізоляторі СБУ й давала свідчення, і ніхто з нього не робив би тоді «героя» посмертно. Тому я геть не вірю в те, що наші спецслужби причетні: їм це абсолютно невигідно.

З огляду на те, що в останні місяці в інформаційному просторі активізувалися такі особи, як Медведчук, Рабінович, Мураєв та інші, а також враховуючи тези, які вони намагаються доносити українському суспільству, я припускаю, шо зараз реалізовують повномасштабний план реваншу проросійських сил на майбутніх президентських або парламентських виборах. Одна з тез, яку намагаються впроваджувати ці люди стосується початку прямих переговорів із представниками російських окупантів і колаборанртів ОРДЛО. Для всіх є зрозумілим, що такі одіозні постаті, як Плотницький і Захарченко, просто не здатні до прямих переговорів. Жодна порядна людина не сяде з ними за один стіл: що в Україні, що на Заході, їх сприймали винятково як терористів. Тому для реалізації такого сценарію їх треба було замінити.

Якщо найближчими днями замість Захарченка затвердять кандидатуру якогось директора шахти, підрозділу «Донецької залізниці» або відомого донецького лікаря – тобто «білого комірця», у якого руки не в крові, – то я на 100% буду переконаний, що саме цей сценарій і відпрацьовували. Таку людину, «білого комірця», набагато легше представляти у якості перемовника від Донецька. Як результат: з одного боку – легалізація пророосійських сил в Україні, з іншого – заміна лідера на більш прийнятну постать для перемовин. Ну і звісно, прибрали доволі цінного свідка, який багато знав.

Багато чого ще невідомо. Та поки точно можна сказати, що будь-яка персона, яка опиниться на місці Захарченка, буде на 100% керована Кремлем. А ось щодо тез про прямі переговори – варто просто подивитися на Придністров’я та зрозуміти, до чого вони призводять. РФ потім миттєво робить крок у сторону: «нас тут нет» – назвуться спостерігачами та позбавляться будь-якої відповідальності. Але за лаштунками чудово продовжать керувати процесом. Інша теза, яку проваджує Медведчук, – про широку автономію для Донбасу. Ще в 2015 році під цією тезою росіяни мали на увазі надання Донбасу право вето на зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні рішення центральної влади. А це, як ви розумієте, просто кремлівська мрія.

Зараз в інформаційному просторі РФ – відверта антиукраїнська істерика. Я думаю, це суто ситуативна ситуація: там волають про «криваву хунту, яка вбила голуба миру» та іншу маячню, а ще вимагають від Собяніна перейменувати площі й вулиці Москви на честь Захарченка. Вони пониють тиждень-два, а потім забудуть: не та персона Захарченко, щоб навколо нього такі танці танцювати.

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube