Після кількох дзвінків від ЗМІ, прокоментую тут. Тримаю кулаки, стукаю по дереву. Але, схоже, це таки він — кінець «андроповської епохи».

новости, новини, Україна, Украина, Бегемот, Бегемот медиа, влада, власть, політика, политика, begemot, begemot.media

Від 1967 р., коли Андропов очолив КГБ СРСР і став послідовно повертати цій структурі сталінську «верховну позицію», ставлячи країну під тотальний контроль «органів», — і до сьогодні, коли реалізований під началом Путіна проект Андропова — корпоративна «держава спецслужб» під іменем РФ — вбиває, ґвалтує, бомбить і анексує кого їй заманеться, — світ (не тільки колишній «східний блок!») жив під владою міфа про всемогутність і непереможність («високий професіоналізм»!)) зловісного Кей-джі-бі.

Від «Адъютанта Его превосходительства» і «Семнадцати мгновений весны» до «Ликвидации» — ах, як же вони старалися! Ціла індустрія працювала на образ «інтеліґентного чекіста» — еліти людства.)) Такими вони хотіли себе бачити, такий портрет із себе «замовляли» культурі (і ретельно дбали, щоб ніякий інший не прорвався на публіку!), — і навіть найпросунутіші для свого часу російські «дисиденти» на це велись — на «магию власти», хай чорну, але ж – непоборну!.. («Да неужели у КГБ можно выиграть?! — расхохотался Буш» (с) — це всіма любимий Довлатов, хароший парєнь, «врун, болтун и хохотун», теж свою цеглиночку в міф поклав: нєльзя, рєбята, нєльзя, цей монстр непереможний, навіть і не пробуйте…)

Читайте также: The New York Times: Что бы ни случилось, это не мы

І тут — бац! — якісь «андерсенівські хлопчики», якісь х»хли, вічний «средний офицерский состав» рос. армії, що про нього всі ці «потомствєнниє чекісти», з усією їхньою зграєю «прікормлєнних»-заворожених медіатрубадурів, звикли думати тільки як про гарматне м’ясо, — раптом вийшов на авнсцену історії, з посмішечкою запорожця з картини Рєпіна тицьнув пальцем — і виявилося, що монстр-то – трухлий! Пустий всередині, як потьомкінська хата, і все те «бряцаніє» — звичайнісіньке гопництво, тільки мегаломанського масштабу…

Це дуже «шевченківський» сюжет, архетипальний. Хто читав «Шевченків міф України», мусить пам’ятати мій порівняльний аналіз образу рос. влади («Петербурзький текст») у Міцкевича – у Пушкіна – і в Шевченка: «де Міцкевич обурюється, гнівно потрясаючи п’ястуком свого Олешкевича, де Пушкін шанобливо схиляється, не в змозі відвести зачарованого зору від лику великодержавної Медузи, там Шевченко просто-напросто – глузує: по-гоголівсьокму й по-українському» (с.83 за останнім виданням).

От і в СБУ цього разу вийшло так само.

А це – найпевніший знак, що воно СПРАВДІ стає українським.

Спасибі вам, хлопці.

ИСТОЧНИК Оксана Забужко

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube