В начале октября мэр Глухова — украинского города, находящегося в 10 километрах от границы с Россией в Сумской области — Мишель Терещенко заявил о решении баллотироваться на пост президента Украины, решив сложить полномочия главы города.

Глухов

Корреспондент Радио НВ Богдан Амосов отправился в город на Сумщине, чтобы своими глазами увидеть, как выглядит Глухов после руководства самого известного французского украинца.

Я отправился в Глухов, когда узнал, что Мишель Терещенко уходит с должности мэра города и намерен побороться за пост президента Украины. Мишеля СМИ называли настоящим европейским главой города, а с его властью местная общественность связывала развитие Глухова и борьбу с коррупцией. Я решил спросить у него самого, все ли теперь — путь в Европу отменяется?

— Я був 3 роки на посаді глухівського міського голови, я ще де-юре глухівський міський голова, ми ще не закінчили свою роботу. Я вважаю, що до сих пір був дуже успішний результат нашого експерименту для демократії. Після Майдану я прийшов допомогти землякам, батьківщині моїх батьків, тому що для них Майдан був далеко. Там була райдержадміністрація і колишній міський голова, які “допомагали” Майдану тільки тим, що відправляли тітушок на Антимайдан. Після Майдану я вважав, що мені треба допомагати Україні відкривати нову європейську сторінку не в Києві.

Терещенко — потомок великого рода украинских меценатов. Основатель династии — Артем Терещенко — начинал свою деятельность в Глухове в середине XIX века. От крамарчука в магазине он вырос в купца и в народе получил прозвище Карбованец. На средства Терещенко в Глухове было построено ремесленное училище, женская и мужская гимназии, учительский институт, банк, бесплатная больница Святой Евфросинии, приют для сирот, восстановлена Трех-Анастасиевская церковь. Генеральный директор Национального заповедника Глухов Ирина Мошик рассказывает, что именно благодаря династии Терещенко Глухов получил свой сегодняшний вид:

— Уже в XIX столітті тут вкладали Терещенки, починаючи від Артемія і фактично закінчуючи Ніколою. Нікола помер у 1903 році, і той зовнішній вигляд, який ви бачите у центрі Глухова зараз, — це завдячуючи їхнім зусиллям, і дуже багато їхніх приміщень, які вони самі будували спільно зі глухівчанами. Звісно, що і земство виділяло кошти, і наші поміщики, які жили у Глухові, були причетні до того, як місто виглядає нині.

Візьміть той самий університет: ну не кожне провінційне містечко може похвалитися таким університетом. Розумієте, якщо вже є вищий навчальний заклад, то він тягне за собою певну відповідальність інтелігентності. По-перше, це викладацький склад – інтелектуали; по-друге, це студенти, яких готує викладацький склад; і по-третє, більшість з них лишається тут і формує середовище.

Глухов

Глухов расположился практически на границе с Россией в Сумской области. От окраины города до контрольно-пропускного пункта расстояние составляет каких-то 10 километров. Далее на восток — Курская область. Доехать до Глухова непросто. Из столицы сюда идет несколько автобусов, выезжающих и возвращающихся в неудобное время, поэтому я решил доехать электричкой до Шостки, а оттуда автобусом до самого Глухова. Как оказалось, многие глуховчане тоже так делают. Некоторых из них я встретил уже в поезде. Тема выдвижения в президенты Терещенко — первая тема среди местного населения. О поступке Мишеля можно услышать и в электричке, и в автобусе.

— Яке походження назви міста? – спрашиваю я у Ирины Мошик.

— Та тут дуже багато версій… У нас є професор Тищенко — лінгвіст, — він досліджував сам топонім Глухів, звідки він пішов. За його версією, це йде з давньої польської назви – “загородка для скота”.

— Як заглушка?

— Так. А для нас же що? Де простіше, там і цікавіше.

— Тоді, перепрошую, напрошується слово “глуш”, враховуючи, скільки я їхав…

— Так, і “глуш” також. У нас же ж як раніше говорили? Їхала Катерина II, а тут сидів якийсь глухий дід на возі, Катерина спитала: “Що це за місто?”. А він каже: “Га?”, — так буцімто і пішов Глухів.

— Таке враження, що половину містечок назвала Катерина II, бо вона десь проїжджала і щось почула чи побачила.

— Ну я ж і кажу, вона може один раз через Україну їздила до Потьомкіна… А те що Глухів вже був у період Київської Русі — це ж факт! І археологи це довели, і літописами це доведено. І це було немаленьке містечко, бо знаходимо плімфу — давньоруську цеглу, з якої будували церкви. А церкву в ті часи могли збудувати тільки в солідному місті.

История Глухова фактически тысячелетняя, а может и еще древнее. Впервые его упоминают в Ипатьевской летописи, как крепость. Уже в X веке город имел торговые связи не только с Киевом, но также и с Византией, о чем свидетельствуют археологические находки — византийские монеты и амфоры. В летописи город описывается как богатый и такой, который способен был прокормить большое войско во время стоянки. Долгое время он находился на границе, переходя от Польши в Россию и обратно. Ирина Мошик продолжает:

— Я не хочу заважати своїм колегам — Батурину. У Батурині сама історія говорить про трагедію, вона полягає в тому, що його знищили. Трагедія Глухова в тому, що коли знищили Батурин, то оголосили анафему Мазепі саме тут. Тут трагедія була у XVIII столітті, а на нас зараз накладається її відбиток. І нас зараз сприймають в контексті цієї трагедії як місто, яке начебто дало притулок тим священикам і чиновникам, які зганьбили Івана Мазепу. Ми хочемо від того відійти. Ми хочемо показати, що Глухів зовсім інший.

Глухов

Можливо, Глухів отримав поштовх для свого архітектурного розвитку саме з тих подій, але тим не менше, саме тут лишилася та старшина, яка працювала з Мазепою, сам тут була Генеральна канцелярія, саме тут же були і Полуботок, і Скоропадський, і Апостол в тому числі, тут починав Розумовський. Тут була вся адміністративна частина Гетьманщини, Канцелярство, — звідки ж вони тут взялися, працювали? Згадайте: після того, як Катерина II видала золоту грамоту і прирівняла нашу старшину; але лише в тому випадку, якщо вони доведуть, що вони належать цьому старшинському роду.

Що зробили канцеляристи? Отримали замовлення чітко знайти, що той чи інший представник старшини належить до того чи іншого старшинському роду. І що вони починають робити? Вони починають копатися в документах. А де ці документи знаходяться? Тут! І тут максимально починає творитися можливо навіть національна ідентичність, тому що тут знаходять коріння того, що знайшли ті самі канцеляристи і потім видавали у своїх роботах.

Візьміть ту саму “Малоросію…” Марковичів – вони ж звідси черпали інформацію, саме з Глухова. Чигирин згорів, Батурин спалили, а тут залишилися адміністративні приміщення, архів тут залишився. І тому звідси починають потихеньку ті самі канцеляристи (враховуючи те, що в кінці XVIII століття Катерина II дуже сильно притиснула українську ідентичність) починають вигрібатися з-під гніту.

Хоча Запорізьку Січ і зруйнували. Чому називають XIX століття національним відродженням? Через те, що на базі цих досліджень у Глухові починається самоідентифікація. Чому Шевченку був цікавий Глухів? Тому що він приїжджав подихати цим повітрям, де були елементи свободи у Російській імперії. Правда, він не дуже красиво про нас писав, але то вже таке…

Национальный заповедник Глухов — это фактически исторический центр города. Вместе с домиками XIX века, церквями и водонапорной башней.

— В нас є водонапірна башта, це в центрі міста. Можна сказати, це наша Ейфелева башта. І на вежі ми бажали встановити обладнання для нашого Радіо Глухів. Ми були переможцями конкурсу для отримання хвилі 104.4 FM і могли б закривати російські радіоканали, які досі глухівчани можуть почути, – говорит Мишель Терещенко.

— А добиває з Росії?

— Так, добиває! Але якщо буде Радіо Глухів — 104,4 FM, то навпаки: те, що кажемо ми, будуть слухати і в Росії. А на корпусі вежі ми бажали встановити музей: у нас є понад 400 експонатів з історії радіо та телебачення. Нашій вежі майже 100 років.

Глухов

Водонапорная башня фактически является визитной карточкой города. Ее спроектировали в 1910 году. К тому времени жители Глухова брали воду из реки и озер. Башня была предназначена для сугубо технических или, точнее, хозяйственных нужд, впрочем, назначение в течение всего этого времени у нее было разное. Ее использовали даже как общегородской информационный щит и пожарную башню. Последний раз ее реставрировали в 2004 году.

К визитке Глухова я иду сквозь небольшой заброшенный парк. В нем стоят новые скамейки с именами глуховчан и названиями предприятий, принявших участие в улучшении центра города, впрочем, парковые дорожки разбиты. С самой башни сползает краска, на дверях надпись: «Екскурсії вежою тільки по запису. Дзвоніть», — и номер телефона.

От краеведческого музея осталось неоднозначное впечатление. В нем собраны памятники местной старины: оружие, предметы обихода, портреты местных деятелей, картины, гравюры, археологические находки и всякого рода исторические и юридические акты.

Здесь есть даже кости мамонта и доисторического мохнатого носорога. В музее я был единственным посетителем. За 10 гривен меня пустили погулять по экспозиции классического старого постсоветского музея. Стоит отметить, что совсем иное впечатление производит Музей археологии, расположенный через квартал. Здесь собрали все, что накопали археологи и собрали историки по окрестным деревням. Экспонаты охватывают Средневековье, эпоху Киевской Руси и доисторический период, — Ирина Мошик показывает скелет, что лежит под стеклом в одном из залов:

— Це Київська Русь… Думали, жінка, а виявився пацан. Зуби йому погубили, як мили. Ну, нічого — потім позбирали. Тут дуже багато цікавого, якщо слухати наших екскурсоводів, то слухати — не переслухати, повірте мені. А ось казан — ми щось колись по слухам знали, що десь у якомусь селі у якогось дядька є якийсь казан. Що за казан? Поїхали, знайшли дядька: “Є, — каже, — але у мене радикуліт був, то я вирізав пластину, спину лікував”, — то ми купили цей казан, кочівницький казан, — говорит директор глуховского заповедника.

— В якому сенсі — кочівницький?

— А це періоду монголо-татар. Ви уявляєте, що ця річ на ті часи коштувала як Мерседес останньої марки?

“Погода (что весьма редко случается в это время года) стояла хорошая. Улицы были почти сухи, и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская коллегия, где стоял дворец гетмана Скоропадского. Но где же эта площадь? Где этот дворец? Где коллегия… Где все это? И следу его не осталось! Странно! А все так недавно, так свежо! Сто лет каких-нибудь мелькнуло, а Глухов из резиденции малороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком”, — так в середине XIX века писал о Глухове Тарас Шевченко.

Сейчас Глухов — такой же типичный провинциальный городок. Небольшой центр с парком, несколько хрущевок, несколько девятиэтажек, много одно-двухэтажных старых домиков и просто дома и дачи… И, конечно, памятники XIX века, которые остались со времен Терещенко.

На пешеходном участке в центре — так называемой «стометровке» — не очень изысканные магазины одежды: есть Одяг з Європи, он же — секонд-хенд. Рядом бюджетный супермаркет, ломбарды, “кредиты за минуту” и ​​аптеки “низких цен”. Согласно законодательству, вывески с названиями «дешевых» аптек запрещены, поэтому таким образом фармацевты намекают, что цены у них низкие. Отдельного внимания заслуживает аптека с вывеской «У нас каждый день черная пятница».

На черном фоне стоят медсестра с маленькой девочкой, вокруг которых горит огонь. Видимо, таким образом рекламисты намекали на «горящие цены»… Одним словом, все пытается заманить покупателя «низкобюджетностью», — даже здравоохранение. Надписи на украинском языке, однако на улицах часто звучит русская речь. Мэр города Мишель Терещенко опасается, что пограничная территория может стать объектом гибридной войны России:

— Глухів — це 10 км від Російської Федерації. І тут, на жаль, “русский мир” дуже активний, там є монополія Московського патріархату. Там є кумовство народного депутата Андрія Деркача, який прийшов з Дніпра 20 років тому, який до сих пір бажає контролювати і керувати всією Сумською областю або як мінімум північною частиною області (або Сіверщиною).

— А є “русский мир”? Ви бачите в регіоні проросійські настрої серед населення? А до Майдану люди як ставилися?

— Я вам сказав…

— Дійсно були настрої не серед влади, а серед населення?

— Ні. Глухів був козацькою столицею України. У нас дуже виховані мешканці, які отримали вищу освіту, і вони дуже горді знати, що Глухів — це Україна. Але навколо Глухова — це регіон, який був частиною Росії 90 років [согласно постановлению Президиума ЦИК СССР от 16.10.1925 Украине от РСФСР была передана часть территорий в районе Слобожанщины, а также Путивль, — Ред.], тому і там є люди, які допомагають Росії організовувати контрабанду, корупцію, тому що мрія Путіна — це щоб між РФ і ЄС була якась буферна зона, як Придністров’я.

Зона без закону, під контролем “баронів” – людей, які можуть посилити тиск Росії. Ми зараз допомагаємо плану Путіна, тому що наш народ не бачить перспектив, не може будувати своє життя, не може будувати свій бізнес. Вони масово виїжджають жити за кордон. Це катастрофа для України і особливо для Глухова.

В центре Глухова три церкви. Все три — Московского патриархата: Спасо-Преображенская, Николаевская и Трех-Анастасиевский собор. Старейшая — Николаевская, а наибольшая — Трех-Анастасиевский (он чем-то напоминает Собор Святого Владимира в Киеве). После того, как церковь была разрушена в результате пожара, в конце XIX века ее отстроили братья Терещенко.

Интересно, что здесь расположен и фамильный склеп этой семьи: в храме похоронены Артем Яковлевич Терещенко, его жена Ефросинья Григорьевна, Федор Артемович и Никола Артемович. В годы революции склеп был разграблен, а погребальные плиты из него разбиты; и только в годы независимости Украины захоронения снова освящены и упорядочены.

На входах в глуховские церкви нарисованы перечеркнутые телефоны и предупреждения «Связь — только с Богом». Моя рука потянулась за смартфоном, чтобы сфотографировать старинные иконы и росписи. Не успел я сделать несколько фотографий, как ко мне на повышенном тоне обратилась женщина в платочке, которая сидела у входа. Оказывается, без благословения батюшки — никаких фотографий…

К счастью, отец Владимир был рядом, но куда-то спешил. Сломя голову пронесшись от алтаря к выходу, он дал мне и женщине по конфете и призвал помириться. Понимая, что это, пожалуй, единственная возможность узнать позицию глуховской религиозной общины о предоставлении Украинской церкви автокефалии, я побежал за отцом Владимиром к выходу, успев получить его комментарий:

— Вам нужен Томос? І мені так же само не нужен. Ось наша церква. Діди-прадіди ходили сюди, молилися. Що ще нужно? КП хай кається, возвращається к нам, і ми їх приймемо. Вони ж од нас отошли? Хай вони возвращаються к нам. Ми їх тихо, з любов’ю. Ніхто [їм] ніколи нічого не згадає, пусть тільки через покаяння вертаються, і все. Вони від нас відійшли — мілості просім назад. Одна церква, одна держава, а потім всі разом попросимо Томос. Дадуть Томос? І слава тобі Господі — буде автокефалія, чи як вони там собі хочуть? Наші ієрархи зроблять там чи помісну, чи автокефальну, нам вже буде без різниці.

— Тобто автокефалію ви б хотіли?

— Звісно, якщо всі разом, то чому ні? А якщо порознь — одні там, одні тут, — знову черговий розкол? Опять ненависть, опять злоба? Зачем? Что нам с вами делить? Мы с вами видимся первый раз в жизни? И я к вам не испытываю никакой неприязни. Слава Богу, зашел человек в храм, очень хорошо. Что нам делить? У нас хватит и земли, и воды, всего хватит. Страна, гляньте, какая хорошая.

— Тобто ви, в принципі, за об’єднання?

— За об’єднання двумя руками. Вы ходите на службу когда-нибудь?

— Я агностик.

— А що це таке? Це якась вера непонятна? Так от дивіться. Якби ви ходили на службу, то ви б знали, що на каждой службе батюшка читает специальную молитву за объединение всех церквей. То есть никто не хочет жить в раздоре и в ссоре. Все хотят жить в мире. Чтобы все поднимали державу, свои семьи кормили, чтобы все достатно жили.

Глухов

Потому что страна дуже хороша, европейская, мощная, красивая, богатая страна. Но нас почему-то рассоривают, и мы, глупые, идем навстречу тем, кто нас хочет поспорить, и ссоримся. Зачем? Что нам делить? Нам всем всего хватит — живи и радуйся. На каждой службе, на каждой литургии говорится про единство и соединение всех церквей.

И молимся за власть и воїнство, такая специальная есть… Хорошая власть, поганая власть, но всякая власть считается от Бога. И церковь все равно молится за власть. Поганые политики? Значит мы не заслуживаем перед Богом лучших. Що заслужив народ, то Бог и дал. Оце така политика у нас. Мы только за мир, молодой человек. Я только пришел, перед вами девушка приходила, говорит: “Помолитесь, батюшка. Брат, 26 лет, брат в АТО погиб.

У меня аж прям мороз начался, аж в глазах начало тынькать. 26 лет, парень, погиб… Некоторые говорят, что я московский поп. Я вырос вон — в селе, 20 километров от Глухова. Какой я московский поп? Что это за глупости такие? Зачем вы так говорите? Мы Украинская православная церковь. Не пойму я такой политики. Значит кому-то выгодно, да?

Отец Владимир благословил меня, сел в иномарку с водителем и поехал куда-то по делам. Кстати, не уточнив, будет ли он молиться за погибшего АТОшника по просьбе прихожанки… Еще до того, как в Украину пришла война, Сумщину тоже мониторили на сепаратизм, убеждена Ирина Мошик:

— Чому Росія не пішла сюди? А тому що перед тим, як почали відбуватися ці події, вони дуже промоніторили ситуацію. Потім, коли це все сталося, ми знайшли з тих пір анкету (з Росії заїжджі були якісь соціологи, ну, там, в плані якоїсь місії), і там такі питання задавалися: “А чи добре вам зараз живеться?”; “Чи не хотіли б ви повернутися в Радянський Союз?”; “Чи заважає вам кордон?”; “Чи не хотіли б ви вчитися в Росії?”, — студентам ставили ці питання.

І потім, коли ми знайшли цю анкету, анкетування проводилося десь в 2010-му році. І коли ми прочитали ці питання, то зрозуміли: коли вони моніторили через це анкетування, вони зробили свої висновки. Я не думаю, що вони тільки у нас це робили.

Тем не менее, некоторых из местных до сих пор пугает близость границы. В Глухове много военных, но бывший секретарь Глуховского горизбиркома Любовь Фетищенко опасается, что границу с Россией охраняют недостаточно:

— Тут от рядом знаходиться границя, вона не контролюється СБУ, поліцією, і багато людей, глухівчан, громада міста взагалі боїться, що нема ніякого контролю.

— А якісь укріплення були після початку війни, не чули? Наприклад, Яценюк стіну обіцяв…

— Не було нічого. У нас військова частина в Глухові. У цю суботу ми їздили з чоловіком у село, так там проходили просто навчання, і все.

Глухов

Местная активистка Нина Глущенко рассказывает:

— Як тільки почалися військові дії , то у нас, недалеко від тої границі, на нашій території були хлопці військові, і стояв один танк укопаний (казали, що він без гусениці), і більш нічого. І на Катеринівці танки стояли.

Зато других глуховчан российская граница наоборот не отпугивает, а манит. По словам Глущенко, некоторые слишком часто ее пересекают:

— А місцеві їздять туди? Кордон перетинають?

— Перетинають. У нас село приграничне. Його мешканці мають право перетинати — вони перетинають.

— А навіщо перетинають? До родичів їздять чи возять щось?

— Туди возять наші люди і м’ясо, і сир, і сметану. І їх же пропускають, і якось їх же пропускають… І я знаю тих людей, вони возять такими баулами. У нас на базарі творога не купиш так як треба, бо вони все скупляють і возять туди. Є таке в нас.

Вопрос о контрабанде я задал пока еще действующему мэру Глухова Мишелю Терещенко. Он сначала ответил мне, что это не его компетенция, а потом, что я не задаю вопросов о важных вещах:

— Ви згадували про контрабанду. А як це, власне, відбувалося?

— Контрабанда — це не сфера компетенції міського голови. У нас прикордонний район, проблема контрабанди — це проблема поліції. Правоохоронні органи та митниця, на жаль, не контролюють ситуацію, або навпроти — організовують проблеми, які можуть бути там. Для них це більш цікаво, ніж служити глухівчанам.

У глухівському районі є два пункти пропуску: Бачівськ — траса на Москву — і Дружба — ЖД вокзал, через який ходять потяги з Росії. Сильна контрабанда, не тільки цигарки і спирт. Всього, що йде, ми не знаємо. На жаль, правоохоронні органи не мають бажання це контролювати, і навпаки — багато фактів показують, що вони організовують, отримують вигоду від цього.

Я не бачу жодного бажання закривати контрабанду від правоохоронних органів. Це не компетенція міського голови, крім того факту, що поліція не може служити глухівчанам, тому що їм більше цікаве те, що вони можуть отримати від контрабанди на кордоні.

С российским влиянием местные связывают здешних политиков прорегиональной орбиты — богачей, которые держат местный бизнес и фактически весь Глухов, а также бывших его руководителей. Активисты отмечают неуважение к Украине, которое эти политики демонстрируют во время заседаний горсовета:

— Вони ніколи не співають гімн, там [депутат міськради Анатолій] Москаленко один співає, два-три депутати їхні співають. А остання сесія була — вони встали і пішли, [депутат міськради та колишній мер Юрій] Бурлака — якоби, я не чула, але це переповідають – [каже]: “Ми таких пісень не співаємо, — встав і пішов. — У нас є справи, ми йдемо на день народження”. А [депутат міськради Володимир] Гриб — в інтернеті писали, — так цей вообще назвав наших депутатів шавками: “Шавки! Ви, шавки, закрийте роти”, — повернувся і пішов. Вони вообще нас не вважають за людей, – рассказывает активистка Глущенко.

Собственно, после конфликта в городском совете европейское будущее Глухова и оказалось под угрозой. Местные активисты связывают эти события с попыткой народного депутата Андрея Деркача вернуть влияние на город в свои руки.

Центр Глухова принаряженный, но не совсем. В парке Шевченко стоит памятник Кобзарю, металлическая карета и каменная скамья в виде раскрытой книги с цитатой «Учитесь, братья мои». Сразу же вспоминается школьный кабинет украинской литературы, с той лишь разницей, что Шевченко в центральном парке не усатый насупленный человек в шапке, а молодой улыбающийся парень. Палец у него уже протерт до блеска — собственно, у любого памятника обычно есть часть, которую трут на память. Впрочем, позади этой красоты стоит два отвратительных синих ларька-наливайки. Активистка Нина Глущенко утверждает, что по ним до сих пор продолжаются суды:

— Тут план зовсім не такий був, тут фонтан мав бути посередині і дитячі майданчики. Вони все переграли і согласовали, поставили пивнушки. Зараз йде боротьба за ці пивнушки, суди ідуть…

— Всі люди говорять, що один павільйон Гриба, один Бурлаки. А Гриб — це місцевий олігарх, кум цього самого Бурлаки, — добавляет бывший секретарь горисполкома Фетищенко.

Собственно, я поинтересовался у самого Мишеля, как он оценивает свою работу:

— Як ви самі оцінюєте свою роботу, що вдалося зробити в Глухові?

— Ми заповнили наш бюджет, ми керували всім необхідним для міста. Ми закінчили утримання міста, вирішили 20-річні проблеми міста, які були. І ми зробили велику економію, тому що ми робили все чесно, через ProZorro. Ми використовували систему закупок ProZorro для всіх покупок понад 5 000 гривен. Закон України встановлює закупки від 200 000 гривень, але в Глухові існує розпорядження міського голови, що все що понад 5 000 гривень — тільки через систему ProZorro. Ми заповнили наш бюджет, люди почали працювати офіційно, платили податок ПДВ в бюджет, офіційні платежі в бюджет.

І як результат, [надходжень від податку] на власний дохід стало втричі більше в 2017 році, ніж 2015-го року, коли працював [попередній] міський голова. 2015-го року вони були 32 млн грн. Вже в 2017-ому році — два роки потому — це стало 94 млн грн, майже 100 млн грн. Це дало нам можливість власними силами почати перебудовувати центр міста. Ми прибрали, звичайно, Леніна, Маркса, циганів і всіх бандитів. Але було бажання зробити меморіал Івану Мазепі.

Чи ви знаєте, що Глухів — це історичне місто, де 1708 року була накладена анафема на Мазепу? У глухівчан було бажання сплатити борг Івану Мазепі і зробити меморіал, також зробити алею гетьманів. У нас чотири гетьмани: Скоропадський, Полуботок, Апостол і Розумовський, які керували Гетьманатом від Глухова, ми бажали зробити алею гетьманів. Минулого року ми відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку, якого не було раніше в Глухові, але ми ще не робили парк Шевченка.

У нас було бажання зробити там освітлення, альтанку і місце для музики, вже були плани для п’яти нових музеїв. Ми вважаємо, що наше місто дуже привабливе для туристів, і ми бажали відкрити музей Гетьманату, музей музики, тому що у Глухові жили відомі композитори Бортнянський та Березовський. Музей музики, музей коноплі, бо це фішка міста. Інститут луб’яних культур у Глухові — це перший інститут у світі, який отримав ненаркотичні коноплі.

Еще год назад Мишель Терещенко обещал, что в Глухове откроют первый центр терапии коноплей. Я зашел в Институт лубяных культур НАН в Глухове, чтобы узнать у заведующего отделом маркетинга Олега Примакова, действительно ли были такие планы. Примаков утверждает, что Терещенко поспешил с прогнозами:

— Терещенко — як бренд, тому всі уважно слухають, що він каже, але часто його слова розходяться з ділом. Заявити на весь світ (тому що [коли] ти пишеш в Фейсбуці — це вже на весь світ), що ти хочеш створити лікарню з використанням потенціалу конопель…

Треба робити такі заяви обґрунтовано, зробивши якийсь план, тому не треба цей популізм сприймати за дійсність. Вони інколи приносять більше негативну, ніж позитиву [реакцію], тому що ляпнуте невдало слово може принести негативний імідж цілій галузі. Так не можна робити, якщо ти хочеш щось створити. Ти б краще сказав, що в конопель є потенціал в напрямку медичного застосування.

Скажи це — це буде правда, це буде сприйматися зовсім на іншому рівні! Дай якісь характеристики, дай якісь розрахунки, якщо ти хочеш будувати. А так не можна робити. Якщо ти є в якомусь напрямку спеціалістом, то будь спеціалістом кожного дня, виконуй свої обов’язки повноцінно, мені так здається, або не роби в цьому напрямку нічого.

Мишель Терещенко уходит с поста мэра из-за того, что в городском совете распалась коалиция:

— Що буде з Глуховом, коли ви підете?

— Депутати від БПП, Волі народу і Укропу вже побачили, що не зможуть виграти наступні вибори, тому що глухівчани не будуть за них голосувати і тому що вони не можуть зробити фальсифікації, як зазвичай вони робили. Вони і Андрій Деркач вирішили зняти мене (і не тільки мене , але і мого колегу — конотопського міського голову Артема Семеніхіна), тому що йому треба готувати вибори, їм треба готувати фальсифікації. Що він [Деркач, — Ред.] робив? Він почав купувати моїх депутатів. У нас був депутатський склад — 34 депутати; у них було 15-ть , у мене було 19-ть.

І вони купували п’ятьох депутатів: трьох від Партії простих людей, двох від Самопомочі. Вони купували їх дуже рідко. Вони обіцяли зробити приватизацію, якщо вони повернуться до влади; вони обіцяли робочі місця для депутатів із Самопомочі. І так 5 депутатів з моєї коаліції працювали проти нас, вони отримали інструкцію від Деркача — більше нічого не голосувати, щоб більше не було бюджету, щоб більше не було програми соціально-економічного розвитку.

У нас був гарний результат, був заповнений бюджет, але ми не могли його використовувати на благо міста. Вони спустили на вітер понад 15 мільйонів гривень, тому що вони вважали, що глухівчани не повинні бучити, що ми успішно керуємо містом і перебудовуємо центр міста. Як вони робили? Блокували всі наші пропозиції до бюджету до 22 липня. Потім ми вже не могли передати держсубвенції і платити зарплати лікарям, була криза. Ми подали в суд, і рішення суду було на нашу користь, вони врешті погодилися проголосувати за бюджет, але за свій бюджет, в їхньому бюджеті було — відправити всі гроші на лікарні.

Але це були гроші на центральну районну лікарню, щоб ми платили замість району і громади, і ми втратили гроші і теж платили замість держсубвенцій, тому що держсубвенції прийдуть квартальні. І ми не знали точно, скільки точно буде держсубвенцій. Але ми планували, що їх буде 8 мільйонів, а ці 8 мільйонів ми закрили вже, ми голосували за бюджет, звичайно, якщо нам не треба держсубвенції. Все що стосувалося бюджету, розвитку міста — вони не голосували. Вони не голосували до сих пір за програму соціально-економічного розвитку. Якщо не буде програми, ми не можемо використовувати гроші з бюджету.

Була ситуація: наступного тижня вони взяли місто повністю заручником, ми ще раз пропонували зміни до бюджету міста, це було 700 000 грн для спортивного майданчику для стадіону, 800 000 грн для реконструкції парку Шевченка, 200 000 грн для ОСББ, це було 180 000 грн для інвалідів, 75 000 грн для чорнобильців, це було 300 000 грн для водоканалу (тому що нам треба готуватися до зими і, на жаль, обидва трансформатори для електрики на водоканалі згоріли, і зараз все місто працює на базі одного трансформатору, якому 50 років).

Якщо станеться аварія, місто Глухів може залишитися без води і опалення взимку, це дуже критично. Тому нам треба купити новий трансформатор, це терміново! Було теж 2,1 млн грн на зарплати для апарату, але я вам сказав, що з липня вже була криза, ми не могли платити зарплати лікарям і вчителям. Завдяки рішенню суду ми могли платити.

А зараз вони заблокували зарплати для апарату. І якщо вони не розподілять гроші для бюджету, я буду зобов’язаний платити тільки мінімалки — без премій і надбавок. Це повністю паралізує місто. Я міг би ще два роки лишатися на посаді глухівського міського голови, і де-юре, по закону я все ще глухівський міський голова, але я не можу отримувати зарплату і не давати результат.

А це якраз те, що бажають мої опоненти — показати, що ми нічого не робимо, щоб на наступних виборах їх виграти. Я вважаю, що залишатися заручником опонентів у Глухові — це було би капітуляцією. Я вирішив навпаки — піду в наступ, дам їм бій на національному рівні. Тому я прийняв рішення балотуватися на посаду президента України, тому що тільки на національному рівні ми можемо вирішити проблеми, які не тільки у Глухові, але й у всій Україні. Проблеми Глухова вирішують не в Глухові, а в Києві.

Я пытался связаться с народным депутатом Андреем Деркачем, чтобы узнать его мнение относительно того, кто контролирует Глухов, но на момент выхода материала его офис так и не прислал ответ.

Такое впечатление, что о Глухове забыли. Несмотря на то, что этот город — один из старейших в Украине; несмотря на то, что здесь была одна из Гетманских столиц; несмотря на то, что здесь до сих пор живет украинская интеллигенция. Такое впечатление у меня сложилось после разговора с Ириной Мошик:

— Ви кажете, що молодь тут лишається і не виїжджає?

— Зараз молодь ніде не залишається, і тут в тому числі. В Києві молодь сильно лишається?

— Не знаю, чи я ще молодь, але я лишився.

— Лишається та, яка їде звідси туди, в Київ; а, як правило, кияни вже їдуть за кордон, в Європу, тому що для них тут уже вузько. Точно так само для глухівчан, які хочуть себе реалізувати — вони їдуть на Київ, але є ті, які лишаються. Вони знаходять себе тут, вони формують себе тут.

— Ви казали про якусь особливу ментальність?

— Є містечка, які славляться своїми ярмарками, торгівлею; є [ті], де торгують люди, відповідно, вони і взаємовідносини будують на “купи -продай”. Тут зовсім по-іншому, тут поряд з тими самим торгашами є еліта, інтелігенція, яка під свій інтелект підтягує інших, хто тут перебуває. І це вже інша ментальність.

Я бы еще раз хотел увидеть Глухов. Увидеть музеи, уже упорядоченные и готовые принимать толпы туристов. Увидеть центр города, чистый и облагороженный. Увидеть студентов, которые охотно остаются в родном городе, работая на его развитие. Увидеть политиков, которые работают на благо своего города, а не защищают свои мелкие интересы. Я не гарантирую, что вы увидите в Глухове то, что, возможно, ожидали увидеть, читая заметки в Интернете и туристические справки; но, возможно, чем больше мы будем ездить в Глухов, тем быстрее мы восстановим его туристический потенциал.

ИСТОЧНИК НВ

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube