Я народився в переважно російськомовному місті Києві. Російська була мовою мого дитинства, переважно мовою родини, мовою вулиці та школи. Моя бабуся була вчителькою російської мови в інтернаті, я вчився в російськомовній школі імені Пушкіна

школі, вчителькою, російськомовній, українізація, культура, мова, язык

Українська з’явилася значно пізніше, в Могилянці. Вона входила в моє життя спочатку через книжки, потім через спілкування. Зараз я говорю здебільшого українською. Книжки пишу тільки українською.

Українська мова для мене – рідна, але вивчена. Думаю, ця формула близька для багатьох людей нашої країни.

Я пишу це для тих російськомовних друзів, які вважають, що зараз іде «насильницька українізація» (через майбутній закон про мову й не тільки), атака на російську мову тощо. Я думаю, ці страхи перебільшені: ніхто від вас російської мови не забере. Київ продовжує бути переважно російськомовним містом і буде таким іще довго.

Для мене – на жаль, для когось – на щастя, але так є. Наші діти (навіть з українськомовних сімей) між собою спілкуються здебільшого російською – і так буде ще довго. Всі ми можемо нескінченно багато читати російськомовні книжки та дивитися кіно російською.

Але я своїм досвідом ділюся ось для чого. Для мене, людини з російськомовним дитинством, українська мова відкрила ще один світ і ще одну культуру. Надзвичайно класну культуру. Вона стала ресурсом, який грає в плюс, а не в мінус. Просто ця мова й досі потребує підтримки. Для того, щоб змогти відкривати по-справжньому нові світи.

І для вас це також, я впевнений, стане плюсом. Бо, виявляється, є безліч цікавезних українських книжок, українських перекладів, української музики, українського театру, українського кіно тощо. Ще один світ

Просто сприймайте це як можливість, а не як загрозу.

ИСТОЧНИК Володимир ЄРМОЛЕНКО

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube