Уявімо, що сьогодні 1 вересня 1939 року. Німецькі війська щойно атакували Польщу, пише для «Тижня» Едвард Лукас. Що робити зовнішньому світові: a) закликати зберігати спокій; б) засудити агресію Гітлера; в) допомогти Польщі?

спокій, агресія, засудити, судна, кораблі, Азовське, блокування

Із сучасної перспективи відповідь очевидна. Довоєнна Польща була хоч і далеко не ідеалом, але все ж таки невинною стороною в конфлікті, і її захищали міжнародні угоди з Великою Британією та Францією у сфері оборони. Німеччина прославилася попередніми актами агресії. Було б абсурдом закликати сторони до деескалації, коли ескалацію вчиняє тільки одна сторона.

Не було б сенсу й намагатися укласти якісь угоди: Німеччина має вивести війська з Польщі; Німеччина має виплатити компенсацію за пошкодження та поранення. Тоді можна спробувати поговорити. Озираючись назад із сьогодення, ми розуміємо, що питання насправді тільки одне: які санкції запровадити проти нацистського режиму в Берліні та яку військову допомогу запропонувати Польщі?

Ця ретроспектива корисна для оцінки російської атаки на Україну в Азовському морі. Коли я пишу ці рядки, деякі деталі досі незрозумілі й потребують уточнення. Та загальна картина вимальовується дуже проста. Україна має право вільно пересуватися цими водами не тільки за міжнародним правом, а й за угодою, підписаною з Росією. Натомість Кремль після кількамісячної ескалації, утисків та інших каверз заблокував Україні доступ до моря. Російські прикордонні кораблі атакували, зокрема й вогнем, і захопили три українські судна. Кількох членів екіпажу було поранено.

Блокування Азовського моря для українських кораблів – частина масштабного плану росіян. Один із задумів – ізолювати порт Маріуполь, завдавши удару по економіці Південно-Східної України. До того ж напружується обстановка в українській політиці. Та найважливіше – дипломатичний гамбіт. Росія таким чином випробовує рішучість не України, а Заходу.

На цьому фронті РФ уже здобула легку перемогу. Хоча деякі країни (зокрема, Канада) відреагували доречно, відверто засудивши російську агресію, решта ухилилася від критики. Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас закликав обидві сторони до деескалації. НАТО і Європейський Союз також змішали слова підтримки Україні та критики Росії із закликами до «стриманості та деескалації» (генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ) і «максимальної стриманості» (речниця зовнішньополітичної служби ЄС Майя Коціянчич).

Найтривожнішим для нас (і найприємнішим для Росії) є те, що США одразу взагалі не відреагували. (Кількома днями раніше Держдепартамент видав стандартне засудження російської агресії в заяві з нагоди роковин Голодомору.)
Ситуація може поліпшитися. Ведуться розмови про запровадження додаткових санкцій. У США Конгрес матиме що сказати, і це посилить тиск на президентську адміністрацію. Росія мусить пояснювати свої дії в Раді Безпеки ООН. Та цього, мабуть, замало й, вочевидь, запізно. Кремль дізнався все, що треба. Захід потерпає від розколу й реагує повільно. На Заході Україну не сприймають як союзницю, натомість ставлять знак рівності між найбільшою і найвідважнішою в Європі жертвою кремлівської агресії та її ворогом.

Належною реакцією були б швидкі символічні та фінансові заходи. Флотилія НАТО в Чорному морі мала б навідатися з дружнім візитом до Маріуполя. Треба було б посилити двосторонню військову допомогу Україні. ЄС міг би відправити до Києва свою верховну представницю з питань закордонних справ Федеріку Моґеріні, яка наче води в рот набрала. Країни Заходу – запровадити тимчасову заборону на службові та бізнес-візи для росіян. Такі держави, як Велика Британія, – повідомити про внесення змін до законодавства, які обмежать право фіктивних компаній із анонімними власниками на купівлю нерухомості або доступ до фінансової системи. Це був би сигнал, що Захід налаштований серйозно.

Спроможність Росії створювати провокації та ескалації не дивина для західних можновладців, але ми щоразу провалюємо тест, а платять за це наші союзники.

P. S. Усупереч Женевській конвенції 1949 року, що забороняє будь-які судові процеси стосовно полонених військовослужбовців, російські окупанти у Криму розпочали «суди» над незаконно затриманими українськими моряками. Стало відомо, що представники РФ розділили українських моряків на три групи. Першу групу судили 27 листопада в окупованому Сімферополі, другу – наступного дня там само, а третю (поранених моряків) – в окупованій Керчі.

За результатами судилищ українським морякам обрали запобіжний захід у вигляді арешту. Всіх узяли під варту на два місяці – до 25 січня 2018 року. Їм інкримінують порушення, передбачене ч. 3 ст. 322 КК РФ («незаконний перетин кордону РФ групою осіб за попередньою змовою»). Максимальне покарання за цією статтею – шість років позбавлення волі. Повідомлялося, що на моряків тиснули для дачі необхідних показань.

ИСТОЧНИК Едвард ЛУКАС

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и telegram в Youtube